Дослідники проаналізували 1678 історій дітей, які нібито пам’ятали людей і події, з якими не могли бути знайомі з власного досвіду. Вчені виявили статистичний зв’язок між обставинами смерті людей, з якими пов’язували ці розповіді, та часом до народження дитини, однак доказом реінкарнації це не є.

Команда Університету Вірджинії вивчила випадки, які збиралися протягом десятиліть. Дослідники зіставляли дитячі розповіді з біографіями конкретних померлих людей та аналізували їхній вік і обставини смерті.

Для 1319 випадків вдалося визначити проміжок між смертю людини та народженням дитини. Медіанне значення становило 16 місяців, однак цей показник помітно відрізнявся залежно від того, наскільки несподіваною була смерть.

Якщо смерть була очікуваною, проміжок у середньому становив близько 21 місяця. Після цілком раптової смерті він скорочувався приблизно до 12 місяців, тобто був приблизно на 43% меншим.

Науковці перевіряли, чи можна пояснити результат соціальними та психологічними чинниками, зокрема впливом розповідей дорослих або вірою родини в реінкарнацію. За словами провідної авторки Саїде Садегі, виявлений зв’язок зберігався і після врахування таких факторів.

При цьому сильнішу закономірність дослідники побачили саме в сім’ях, які не вірили в реінкарнацію. Автори визнали цей результат несподіваним, оскільки припускали, що культурні та релігійні переконання можуть сильніше впливати на подібні історії.

Дослідники не стверджують, що отримали доказ існування минулих життів. Статистичний зв’язок не доводить причинності, а дитячі розповіді можуть залежати від пам’яті, почутої інформації, спілкування з дорослими та інших чинників.

Співавторка роботи Марієта Пехліванова зазначила, що механізм виявленої закономірності поки залишається незрозумілим. Саме тому дослідники планують продовжувати систематично вивчати такі випадки.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover