
Потужна сонячна буря змогла подолати природний радіаційний бар’єр Землі, який учені раніше вважали практично непроникним для високоенергетичних електронів. Під час геомагнітної бурі найвищого рівня G5 у травні 2024 року японський супутник зафіксував збільшення потоку небезпечних частинок усередині цієї зони більш ніж у 5000 разів.
Навколо Землі існують радіаційні пояси Ван Аллена, у яких магнітне поле планети утримує заряджені частинки. Серед них є надзвичайно енергійні електрони, здатні рухатися зі швидкістю, близькою до швидкості світла.
Такі частинки становлять серйозну небезпеку для космічної техніки. Через високу енергію вони можуть проникати крізь захисні екрани супутників, пошкоджувати електроніку та скорочувати термін роботи космічних апаратів.
Підвищена концентрація високоенергетичних електронів також створює додаткові радіаційні ризики для астронавтів. Особливо небезпечними такі частинки стають під час сильних геомагнітних бур.
У 2014 році дослідники виявили незвичайну особливість земних радіаційних поясів. На відстані приблизно трьох радіусів Землі від центру планети існувала досить чітка межа, за яку найенергійніші електрони майже не проникали в напрямку Землі.
Цю область учені назвали «непроникним бар’єром». Вважалося, що електромагнітні хвилі в навколоземній області холодної плазми перешкоджають подальшому проникненню небезпечних частинок.
За однією з гіпотез, хвилі змінюють рух електронів і сприяють їхньому потраплянню в атмосферу Землі. Завдяки цьому поблизу внутрішньої межі радіаційної зони утворювалася область із набагато меншою кількістю високоенергетичних частинок.
Однак уже у 2018 році науковці почали сумніватися в абсолютній надійності такого бар’єра. З’явилося припущення, що його непроникність може пояснюватися не фізичною перешкодою, а відносно короткою тривалістю більшості геомагнітних бур.
За цією гіпотезою, коливання магнітного поля здатні поступово переміщувати електрони ближче до Землі. Проте зазвичай бурі закінчуються раніше, ніж частинки встигають просунутися достатньо далеко.
Додаткові спостереження у 2024 році показали, що електрони з високою енергією вже можуть перебувати всередині зони, яку раніше вважали захищеною. Зокрема, дослідники встановили, що електромагнітні хвилі від блискавок здатні спрямовувати такі частинки з внутрішнього радіаційного поясу в атмосферу.
Вирішальні дані вдалося отримати після надзвичайно потужної сонячної активності у травні 2024 року. Тоді Сонце спричинило серію спалахів і викидів корональної маси, під час яких у космічний простір потрапили мільярди тонн намагніченої плазми.
Коли ці потоки досягли Землі, виникла геомагнітна буря рівня G5. Це найвища категорія за шкалою інтенсивності геомагнітних бур.
Подія виявилася настільки потужною, що її вплив зафіксували навіть на океанському дні. Водночас у навколоземному просторі відбулися значні зміни магнітного середовища.
Сильна буря різко зменшила кількість холодної плазми навколо Землі. Через це виникли незвичайні умови для поширення електромагнітних хвиль особливого типу, які називають хорусом.
На відміну від хвиль, які сприяють розсіюванню електронів, хорус міг прискорювати заряджені частинки до надзвичайно високих енергій. Причому цей процес, за припущенням учених, відбувався безпосередньо всередині раніше захищеної області.
Докази отримали завдяки японському супутнику Arase, який із 2017 року досліджує радіаційні пояси Землі. Під час послаблення геомагнітної бурі апарат зафіксував різке збільшення потоку надзвичайно енергійних електронів.
Для частинок з енергією близько 3 мегаелектронвольтів показник зріс більш ніж у 5000 разів порівняно з рівнем до бурі. Це стало одним із головних свідчень того, що раніше встановлена межа не є абсолютно непроникною.
Особливу увагу дослідники звернули на послідовність появи електронів різної енергії. Спочатку прилади зафіксували значне збільшення кількості менш енергійних частинок.
Приблизно через пів доби почали з’являтися електрони з вищими енергіями. Ще приблизно через добу після початкового зростання різко збільшилася кількість частинок з енергією понад 3 мегаелектронвольти.
Така послідовність дозволила припустити, що електрони не просто перемістилися всередину радіаційної зони з інших областей. Імовірно, вони поступово набували додаткової енергії безпосередньо поблизу бар’єра.
На користь цього припущення свідчить і просторовий розподіл частинок. Дослідники зафіксували чіткий максимум їхньої концентрації поблизу межі, яку раніше вважали непроникною.
Такий розподіл складно пояснити лише переміщенням електронів із зовнішніх областей. Натомість він узгоджується з гіпотезою про локальне прискорення частинок під дією електромагнітних хвиль із подальшим поширенням усередині радіаційного поясу.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover





