Південно-Атлантична аномалія, де магнітне поле Землі помітно слабше, за останні 11 років розширилася на площу, співставну приблизно з половиною Європи. Для людей на поверхні планети це не створює безпосередньої загрози, однак супутники в цій зоні стикаються з підвищеним рівнем радіації.

Південно-Атлантична аномалія простягається на тисячі кілометрів від півдня Африки до Південної Америки. Саме тут напруженість магнітного поля нижча, ніж у більшості інших регіонів планети.

За дослідженням професора Кріса Фінлея, зона найслабшого магнітного поля поступово зміщується на захід. Водночас із 2020 року ділянка на південний захід від Африки почала слабшати значно швидше.

Магнітне поле Землі виникає завдяки руху розплавленого заліза у зовнішньому ядрі на глибині кількох тисяч кілометрів. Супутники місії Swarm зафіксували на межі ядра та мантії ділянки, де напрям силових ліній відрізняється від основного поля.

Одне з великих інвертованих магнітних утворень зміщується на захід під Африкою. Його рух частково послаблює основне магнітне поле над Південною Атлантикою.

Геофізики припускають, що на ці процеси можуть впливати температурні відмінності в нижній мантії. Вони здатні змінювати рух потоків рідкого металу в ядрі, від яких безпосередньо залежить конфігурація магнітного поля.

Магнітосфера захищає Землю від сонячного вітру та високоенергетичних космічних частинок. Там, де цей захист слабшає, радіаційні частинки можуть проникати глибше в область низьких навколоземних орбіт.

Через це супутники, які пролітають над Південною Атлантикою, частіше стикаються зі збоями електроніки, помилками датчиків і ризиком пошкодження обладнання. Оператори космічних апаратів можуть заздалегідь переводити найчутливіші системи у безпечний режим на час проходження небезпечної зони.

Підвищений рівень радіації в цьому регіоні вже створював проблеми для обладнання Міжнародної космічної станції та космічного телескопа Hubble. Для апаратів на низькій орбіті ця аномалія залишається одним із найбільш несприятливих регіонів магнітосфери.

Водночас на поверхні Землі магнітне поле залишається достатньо сильним. Розширення аномалії не означає, що на суші або в океані різко зростатиме рівень радіації.

Геологічні дані також показують, що Південна Атлантика переживала подібні періоди послаблення поля і раніше. Тому нинішні зміни вважають частиною природних процесів і не розглядають як ознаку швидкого перевороту магнітних полюсів.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover