У високогір’ї Перу орнітологи описали сову Bubo jalca, яку запропонували визнати окремим видом. Зовні вона майже не відрізняється від близької родички, однак має настільки характерний голос, що саме він став головним аргументом учених.

Bubo jalca мешкає на дуже обмеженій території на півночі Перу — у високогірній екосистемі халька та прилеглих хмарних лісах Ванкабамбської улоговини. Це холодні гірські луки, розташовані між екосистемами парамо на півночі та пуною на півдні Анд.

За розмірами тіла й забарвленням оперення нову сову практично неможливо відрізнити від Bubo nigrescens, яка зустрічається в Еквадорі та Колумбії. Тому вирішальною для дослідників стала не зовнішність птаха, а його вокалізація.

Bubo jalca видає короткий двоскладовий крик із наголосом на першому звуці. Він помітно відрізняється від довшого трискладового голосу Bubo nigrescens і від двоскладового крику іншого спорідненого виду — Bubo magellanicus.

Різницю вдалося підтвердити не лише на слух. Під час аналізу спектрограм та осцилограм учені побачили іншу структуру звукової фрази, що й стало однією з ключових діагностичних ознак запропонованого нового виду.

Особливість відкриття в тому, що основний музейний зразок був отриманий ще в липні 1980 року. Самку сови знайшли неподалік Крус-Бланки на висоті приблизно 3050 метрів над рівнем моря, а згодом екземпляр потрапив до Музею природничих наук Університету штату Луїзіана.

Збереглися й записи голосу тієї самої особини. Вони перебувають у Медіатеці Маколея при Корнелльській лабораторії орнітології та дали дослідникам можливість порівняти її крики з голосами близьких видів.

Bubo jalca вважають надзвичайно рідкісною. Автори опису зазначають, що їм не відомо жодної достовірної фотографії цього птаха в природі, що додатково показує, наскільки мало спостережень за ним накопичено.

Водночас статус Bubo jalca як окремого виду ще не можна назвати беззаперечним. Після публікації опису частина орнітологів Південноамериканського класифікаційного комітету висловила сумніви, чи достатньо наявних доказів для остаточного відокремлення цієї сови від Bubo nigrescens.

Незалежно від подальшої таксономічної дискусії, популяція з півночі Перу залишається вразливою через дуже малий ареал. Вчені називають серед головних загроз розширення соснових плантацій на високогірних луках і вирубування сусідніх хмарних лісів.

Через це збереження середовища існування птаха може виявитися не менш важливим, ніж суперечки щодо його місця в класифікації. Якщо ця популяція справді представляє окремий вид, він належатиме до сов із одним із найвужчих відомих ареалів.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover