Незвичайний білий камінь, який астронавти місії “Аполлон-15” знайшли на Місяці ще 1971 року, допоміг ученим відтворити далеке минуле супутника Землі. Аналіз породи став одним із доказів того, що на початку своєї історії Місяць міг бути вкритий океаном розплавленої породи.

Зразок під номером 15415 знайшли астронавти Девід Скотт і Джеймс Ірвін у серпні 1971 року. Камінь одразу привернув їхню увагу незвичайним світлим кольором та великими кристалами, які можна було розгледіти неозброєним оком.

У момент знахідки Скотт зв’язався з центром управління польотами. За даними NASA, астронавт припустив, що екіпаж нарешті знайшов саме той тип породи, заради якого прибув у цей район Місяця.

Після доставки зразка на Землю з’ясувалося, що це анортозит — порода, пов’язана з найдавнішою місячною корою. Її вік оцінили приблизно в чотири мільярди років, а сам зразок отримав відому назву “камінь Буття”.

Місце посадки “Аполлона-15” обрали невипадково. NASA відправило астронавтів у район Хедлі-Апеннін, оскільки науковці розраховували знайти там залишки первісної кори супутника.

Згідно з однією з основних теорій формування Місяця, на ранньому етапі його поверхню вкривав величезний океан розплавленої породи. Коли він почав остигати, різні мінерали розподілялися залежно від своєї густини.

Легші компоненти підіймалися до поверхні та поступово утворювали кору, тоді як важчі опускалися глибше. Анортозит із великою кількістю плагіоклазу відповідав тому типу давньої породи, який учені сподівалися знайти.

Спочатку доставлений астронавтами зразок важив близько 269 грамів. Його великі кристали й характерний вигляд дозволили Скотту та Ірвіну ще на Місяці припустити, що перед ними незвичайна порода.

Радіометричне датування методом Ar-Ar показало вік близько чотирьох мільярдів років, хоча ця цифра залишається приблизною. На поверхні каменю також збереглися сліди давніх ударів, яких місячна кора зазнавала протягом мільярдів років.

Попри свою назву, “камінь Буття” не є найдавнішим місячним зразком, знайденим людьми. Його наукова цінність полягає насамперед у складі та зв’язку з формуванням первісної кори Місяця.

До пошуків таких порід астронавтів спеціально готували на Землі. “Аполлон-15” став першою місією нового типу, в якій значно більше уваги приділяли тривалим науковим дослідженням безпосередньо на місячній поверхні.

Перед польотом Скотт та Ірвін пройшли близько 18 геологічних польових тренувань. Вони відпрацьовували пошук і правильний відбір зразків у горах Сан-Габріель та ущелині Ріо-Гранде.

Сьогодні зразок 15415 зберігається в Космічному центрі Джонсона NASA. Через понад пів століття після знахідки він залишається одним із фізичних свідчень того, як розплавлена поверхня молодого Місяця поступово охолоджувалася і перетворювалася на тверду кору.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover