У пустелі на плато Абу-Тартур у Єгипті вчені знайшли 14 зубів давніх акул, які належали одразу п’яти вимерлим видам. Знахідка показала, що мільйони років тому на території сучасної Північної Африки існувала надзвичайно багата морська екосистема.

У крейдовому періоді, приблизно 145–66 мільйонів років тому, значна частина сучасної Північної Африки була вкрита морем. Клімат планети був значно теплішим, а полярного льоду майже не було.

Сліди цього давнього моря добре збереглися у фосфатних відкладах формації Дуві. Такі родовища утворюються в місцях із високою морською продуктивністю, тому вони можуть розповісти дослідникам про життя в давніх водоймах.

Під час попередніх досліджень команда палеонтолога Тарека Ясіна з Каїрського університету вже знайшла на плато зуби двох видів акул. Цього разу науковці повернулися до Абу-Тартура і виявили ще 14 зубів, які раніше тут не знаходили.

Форма зубів сильно відрізнялася. Одні були довгими й тонкими, наче голки, інші — широкими та зазубреними, що більше підходило для розрізання здобичі.

Один із зубів мав характерний вигин, схожий на керамбіт. У деяких зразків також були невеликі бічні виступи, схожі на зубці, тоді як в інших вони були відсутні.

Дослідники визначили п’ять вимерлих видів: Cretalamna cf. maroccana, Scapanorhynchus cf. raphiodon, Serratolamna cf. serrata, Squalicorax bassanii та Squalicorax pristodontus.

Усі п’ять видів стали новими знахідками саме для Абу-Тартура. Два з них — Serratolamna cf. serrata та Squalicorax bassanii — раніше взагалі не знаходили на території Єгипту.

Особливо цікавою виявилася знахідка Scapanorhynchus cf. raphiodon. У цієї акули були характерні голкоподібні зуби, а сам вид уперше виявили в Африці.

За словами дослідників, ця знахідка може бути одним із найпізніших відомих прикладів цього виду в палеонтологічному літописі. Інші відомі зразки Scapanorhynchus cf. raphiodon значно старші.

Водночас велика кількість різних акул в одному давньому морському середовищі не обов’язково означає, що вони безпосередньо конкурували між собою. Будова зубів свідчить про те, що хижаки могли займати різні екологічні ніші.

Зокрема, Squalicorax, імовірно, мешкав ближче до прибережних та внутрішньошельфових районів. Scapanorhynchus міг віддавати перевагу глибшим ділянкам зовнішнього шельфу та схилу.

Інші акули, зокрема Cretalamna та Serratolamna, додатково вказують на наявність стабільних умов відкритого шельфу.

Отже, зуби, знайдені посеред сучасної єгипетської пустелі, виявилися свідченням зовсім іншого минулого цієї території. Там, де сьогодні простягається посушливий ландшафт, у крейдовому періоді існувало продуктивне море з різноманітними хижими акулами.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover